Весільний коровай у житті кожної людини має бути один. Якщо хтось з наречених ступав на рушничок щастя вдруге, то коровай не пекли.
Замішувати тісто на коровай повинна щаслива у шлюбі жінка. Ніколи до випікання короваю не допускали вдів чи неодружених, а тим паче – безплідних.
Якщо коровай печуть вдома, то особливе значення надають навіть воді, у якій миють руки від тіста. Нею вмивають всіх присутніх при обряді випікання короваю, а потім цю воду виливають під родюче дерево: «щоб вишеньки розвивались, щоб дітоньки любувались».
Вважається, що потурбуватися про коровай для наречених, повинні їхні хресні батьки. Вони повинні його не лише спекти самі чи замовити в інших, а й привезти до хати молодят.
Після офіційної частини у РАГСі та вінчання у церкві, мама нареченого на вишитому рушникові тримає коровай, і благословляє ним молоду сімю.
Наречені ж дякують і приймають коровай як символ родючості, достатку та всього найкращого. Верхівку коровая віддають нареченим. Хто з молодих відкусить більший шмат коровая, той і буде головним у сімї.
Середній шар короваю розрізають між усіма гостями, або ставлять на стіл. Пригощаючи весільним короваєм, молоді діляться з гостями своїм щастям. Розділення короваю на частини у давні часи символізувало втрату невинності. Вважається, що тим, хто скуштував весільного короваю, найближчим часом посміхнеться удача.
Нижню частину коровая традиційно віддають музикантам. Традиційно у цю частину короваю також запікають монети.
Прикраси з короваю – квіти, барвінок, колоски з тіста – роздають неодруженим подружкам нареченої. Також є прикмета: якщо покласти під подушку шматок весільного короваю, то уві сні можна побачити свого майбутнього чоловіка.