Приготування короваю - один із най­поширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких ви­конував специфічну обрядову функцію.

Головним весільним хлібом був коро­вай, який виготовлявся з дотриманням певного сценарію. Починали приготування   короваю у п'ятницю або суботу в домі молодої (у східних рай­онах), у родичів (Поділля та Волинь) або ж в обох молодих. Нерідко у цьому ритуалі брали участь родичі з обох боків, симво­лізуючи поріднення сімей. На Україні коровай годиться робити виключно тільки молодицям, що на той час живуть зі своїми чоловіками, так що до участі в цьому обряді не можуть бути допущені не тільки вдови, але й ті молодиці, що їх чоловіки на той час відсутні, наприклад, на військовій службі чи   кудись від'їхали . При цьому коровайниці повинні були перебувати у першому шлюбі і жити в злагоді. Вважалося доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (най­краще сім). Щоправда, в деяких районах запрошували парне число жінок: щоб мо­лоді увесь вік прожили в парі. Готували коровай спеціально запрошені заміжні жінки, які приносили з собою бо­рошно, яйця та сало. Весь процес приготування короваю обставлявся ритуальними та магічними діями. В деяких місцевостях навіть саму муку для короваю готують відповідно до ритуалу, і в цьому обряді може брати участь молодь обох статей. Парубки та дівчата сходяться в сінях, де звичайно стоять жорна, дістають певну кіль­кість зерна і починають молоти його, співаючи.

Треба зазначити, що в цих піснях просять у місяця , щоб він до хати, де мелють муку на коровай, послав таке ясне світло, як світло сонця. Далі пісня звертається до пшениці, що так швидко та гарно достигла на полі, щоб вона так само перетворилась у тісто і з'явилась потім у вигляді короваю. Насправді процес помолу муки є ритуалом, тому що, тої муки, що її отримують від цього мелення, для короваю зовсім не вживають. Зви­чайно беруть муку вищої якості: трохи дає господиня дому, а крім того, кожна молодиця, що бере участь в приготуванні короваю, мусить принести з собою певну кількість муки, так само яєць, масла чи інших продуктів, потрібних для виготовлення цього священного хліба. Спільність дій під час приготування короваю мала сим­волізувати єдність майбутньої сім'ї. Для цього коровайниць зв'язували рушником і вони мусили все робити разом: місити тісто, виліплювати оздобу, обмивати ру­ки. Існувало повір'я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, трісну­тий віщує розлучення, а покручений — злу долю. Тому коровайниці "улещували" коровай приказками та піснями.

Зібрані, щоб місити коровай, молодиці, яким доручено цю працю, почи­нають з того, що заквітчуються барвінком та миють руки. Потім вони, співаю­чи, просять старосту, щоб він благословив їх розпочати працю. Далі вони сиплють муку в ночви, поставлені серед хати, додають туди води, а часом і горілки, «щоб коровай був веселий», а після того перекладають тісто з но­чов у діжу, де його й місять. Пісні, що їх співають коровайниці за працею, починаються проханням до Господа Бога та Божої Матері допомогти їм виконати їхнє завдання. Коли тісто добре вимішене, його виймають з діжі, і домішують тісто вже на столі. Коли тісто готове, ставлять на діжу перевернуте віко, на нього кладуть навхрест дві маленькі в'язочки соломи, засипають їх мукою і на неї кладуть коржа, посипаючи його жменею вівса; цей корж і служить підставою для короваю. Крім цього коржа, що за традицією припадає музикам, кладуть ще сім інших коржів з того самого тіста, що й коровай. Тоді батько молодої кладе зверху кілька дрібних монет, а мати покриває коржі хустиною чи рушником, натискаючи на них ліктем і роблячи таким чином в тісті ямки, куди садять різні фігурки з того самого тіста в формі сонця, місяця, голубів, домашніх тварин тощо. Боки оздоблюють подібними фігурками, також зробле­ними із тіста. Верхня частина короваю обкла­дається стрічкою, зробленою також з тіста, щоб його «оперезати» (пісня каже, що він оперезаний золотим поясом чи обручем); потім зверху в коровай встромляють шишку (також з тіста та помальовану червоним), що вінчає цілий коровай. Круг пояса та на вершку шишки ставлять п'ять свічок і засвічують їх. Тоді всі присутні просять Бога, щоб священний коровай вдався «як день білий, як бог милий, як яснеє сонечко».

Коли коровай уже готовий, щоб його садовити в піч, коровайниці просять старосту, щоб він благословив їх на це, проказуючи це прохання тричі.

Коли коровай спікся, його виймають з печі, кладуть коровай на віко діжі, застелене навхрест двома вишива­ними рушниками, ставлять віко на голову молодиці, і вона урочисто несе його до комори.

Коровай був окрасою ве­сільного столу як символ достатку й щас­тя, а наприкінці весілля його розподіляли між усіма присутніми.

Людмила Бандрук