Великодні Гаївки

        Слово «гаївка» на думку дослідників походить від слова “гай”. При багатьох співах-гаївках дівчата, тримаючись за руки, ходять зигзагоподібним шнуром (“кривим танцем”) – як зауважує один дослідник, “точно так, як би поміж деревину ходили”. “Гаївки”, як відомо, – найпоширеніша назва пов’язаних із воскресінням природи ігр-хороводів, – у деяких місцевостях їх звуть “гагілками”, “ягілками”, “ягівками”, “галагівками”... На Наддніпрянщині, гаївки  називають веснянками.
        Гаївки, у християнській традиції відбивають радість Воскресіння Христового та приходу Весни. Воскресіння Христове – найбільше і найсвітліше свято усього християнського світу. Празник Пасхи багатий не тільки величними Богослужіннями, радісними співами і глибоко символічними обрядами, але й  народними звичаями.
        Після тривалого, великого посту молодіжні забави, грайливі пісні особливо оживляли кожну місцевість, особливо сільську. На Великдень, поснідавши свяченим яйцем, паскою і всім, що Бог послав у найбільше свято, молодь на майдані коло церкви починала водити гаївки. Батьки, діди та діти групувались довкола майдану – милувалися. Жінки мали нагоду наговоритися про всяку всячину, чоловіки розмовляли про весняні роботи, про ціни на збіжжя, на худобу, про громадські справи. Діти хвалились писанками – чия краща. Час від часу лунали вистріли – хлопці біля церкви салютували, вдаряючи спеціальний молотом (моздіром) об камінь.  Дівчата, водили гаївки.

         У сьогоденні в гаївкових хороводах часто беруть участь не тільки дівчата, а й хлопці, у таких гаївках, як : “Ой ніхто там не бував, де ся явір розвивав...”, “Ми кривого танцю йдемо...”, “Ми голубку (голуба) ізловили...”, “Хто бував, хто видав мою жону на торзі?..”,  “Чому, Галю, не танцюєш?..”, “Ой ти, старий діду, чому ся не жениш?..”, та інших.
         У гаївках  воздається хвала весні, і водночас молодості: «А вже ж весна воскресла! А що ж вона принесла? Весняную росу, Дівоцькую красу...  Замовляннями, пантомімою молодь благословляла  “мак”, “просо”, “грушу” на рясний урожай.
        Також гаївка дає шляхетну можливість хлопцеві і дівчині натякнути одне одному на закоханість (скажімо, при словах: “вибирай си... щонайкращу дівку” хлопець, звичайно, зупиняє вибір на своїй симпатії); У гаївках дівчата часто кепкують із хлопців, насамперед зі старих кавалерів, – трапляється й навпаки: «Летить хмара паперова.»
        Дівчата і хлопці беруться за руки і водять танок навколо церкви у вигляді шнура або крученого танцю. Це коли останній переходить зразу під руку між третім і четвертим та веде за собою аж до першого ведучого танцю, - і так уже стає останнім у танці. Гаївку водять доти, поки дівчат усіх не назвуть на ім'я.

        Поза колом у такт гаївки ходить хлопець чи дівчина з  справжнім ременем, непомітно вручає його комусь у руки – і новий володар (володарка) ремінця, виждавши для ефекту, поки вручальник відійде від нього, несподівано вдаряє сусіда (сусідку) справа. Той (та) утікає, доки його (її) не впустять у стрій кола. Б’ють ремінем, звичайно, злегка, хоча іноді, попри жарти, котрась із дівчат й уперіщить якогось зухвалого хлопця. Якщо той, хто мав бути битий, здогадається чи й підгледить, що у сусіда – ремінець, втікне швидше й зуміє десь приткнутися в стрій, то називається; “пропало”. Коли втікач стає у коло, той, хто доганяє, непомітно передає ремінець в інші руки і так само стає між співаків.
        Інколи одна гаївка триває досить довго. Гаївку «Жучок» водять і хлопці, і дівчата. Молоді люди стають у два ряди одне навпроти одного, попарно переплітаючи руки, утворюючи «жучкові» доріжку. «Жучком» вибирають невеличку дівчинку. По руках «жучок» іде тою доріжкою до її «голови», а остання пара перебігає на початок доріжки. Тож вона для «Жука» і не закінчується... Цю гру учасники супроводжують словами гаївки:

        От,  так і лине гаївка на Великдень: радіє, сумує, жартує пританцьовуючи до першої вечірньої зорі: