Весілля
* * *
Колись пройдуть десятки літ,
Пролинуть, наче птиці,
І ти, синок, як всі в житті,
В своє гніздо полинеш...
Полинеш тихо, непомітно,
Покинеш мамине крило,
Та незабудь ніколи, синку,
Матусі серце і тепло.
Ти будь розумним, добрим, милим,
В своїй сім'ї про все дбайливим,
Люби дружину і дітей,
Та бережись лихих людей.
А я завжди з тобою буду,
Мої думки кругом і всюди,
І лиш тобою я живу:
Люблю, милуюсь й бережу.
Я — завжди поруч, я — завжди в тобі,
Я буду життя твоє берегти,
Усе, що я маю, — усе це тобі,
Бо ж ти моя радість єдина в житті!
* * *
Ось іще один рік пролетів,
Тож тебе, сину мій, я вітаю
І здоров'я, удачі в житті
Та орлиного злету бажаю!
* * *
У нашого (ім'я) оченята славні,
Голубі, як небо, де нема ні хмари.
Личенько біленьке, носичок маленький,
А золотий чубчик, немовби рідненький.
Рости, ангелочку, на щастя матусі,
На радість дідусю і своїм бабусям.
Хай тобі всміхається доленька ясненько,
Бог оберігає маленьке серденько.
* * *
Два десятки уже за плечима,
Ювілей невеликий — та все ж
Я вітаю тебе, любий сину,
І здоров'я бажаю без меж!
Щоб науку "тягнув" без напрягу,
Щоб екзамени легко здавав,
І не мали тебе за "салагу", —
Щоб ти круто на курсі стояв.
Щоб таку ти придумав програму,
З чого б "ахнув" комп'ютерний світ;
Скромну хатку купив на Багамах
І прожив там до старості літ.
А іще я тобі побажаю,
Щоби вірними друзі були,
І щоб "бакси" заморського краю
До тебе рікою пливли.
А крім того, щоб настрій поганий
Твоє серце в спокої лишив;
Щоб кохав ти і сам був коханий
Й разом з тим голови не губив.
Щоб удача тебе не лишала,
Щоб везло тобі всюди й завжди,
Матір Божа тебе опікала,
Одним словом — з роси і води!
* * *
У цей день весняний і веселий,
Коли небо всміхнулось тобі голубе,
Я, твоя мама, вперше відчула,
Що дуже міцно кохаю тебе.
І з цієї митті, хлопчику дорогий,
Я живу при згадці, — що ти лише мій,
І клянуся, сину, я клянусь життям,
Що усе на світі, я тобі віддам.
Я віддам дороги... я віддам усе...
Я віддам, що серцю миле й дороге,
І віддам, дитинко, навіть головне,
Те, що найдорожче у мені живе.
Те, що не вмирає, те, що не згасає,
Те, що люди любов'ю називають.
Ну а ти, синочоку, рідний й дорогий,
Ти рости на втіху мамочці своїй.
* * *
О Коли ти бережеш залізний спокій
Наперекір запеклій боротьбі
І всупереч підступності жорстокій
Не перестанеш вірити собі.
Коли чекаєш, подолавши втому,
Обмовлений, не станеш брехуном,
Ошуканий, не піддаєшся злому
І власним не хизуєшся добром.
Коли тебе не візьмуть в рабство мрії,
Твій дух в неволю дум себе не дасть,
Коли ти віриш, що твої надії
Не втонуть в морі суму та нещасть.
Коли добро ти здатен захистити
І запалити правди ліхтарі,
Зчіпляти знову витвір, вщент розбитий,
Хоча знаряддя вже давно старі.
Коли ти можеш всі свої надбання
Поставити на карту, щоб за мить
Програти все без жалю й дорікання —
Адже тебе злиденність не страшить.
Коли змертвілі нерви, думи, тіло
Ти можеш знову кидати у бій,
Коли триматися нема вже сили
І тільки воля владно каже: стій!
Коли в юрбі шляхетності не губиш,
А з владою — своєї простоти,
Коли ні кат, ні друг, якого любиш,
Нічим тобі не можуть дорікти.
Коли у тебе ціниться хвилина,
І ти від неї геть усе береш,
Тоді я певен: будеш ти Людина
І вся земля твоєю буде теж!
Р. Кіплінг "Заповідь синові"
* * *
Колись пройдуть десятки літ,
Пролинуть, наче птиці,
І ти, синок, як всі в житті,
В своє гніздо полинеш...
Полинеш тихо, непомітно,
Покинеш мамине крило,
Та незабудь ніколи, синку,
Матусі серце і тепло.
Ти будь розумним, добрим, милим,
В своїй сім'ї про все дбайливим,
Люби дружину і дітей,
Та бережись лихих людей.
А я завжди з тобою буду,
Мої думки кругом і всюди,
І лиш тобою я живу:
Люблю, милуюсь й бережу.
Я — завжди поруч, я — завжди в тобі,
Я буду життя твоє берегти,
Усе, що я маю, — усе це тобі,
Бо ж ти моя радість єдина в житті!
* * *
Ось іще один рік пролетів,
Тож тебе, сину мій, я вітаю
І здоров'я, удачі в житті
Та орлиного злету бажаю!
* * *
У нашого (ім'я) оченята славні,
Голубі, як небо, де нема ні хмари.
Личенько біленьке, носичок маленький,
А золотий чубчик, немовби рідненький.
Рости, ангелочку, на щастя матусі,
На радість дідусю і своїм бабусям.
Хай тобі всміхається доленька ясненько,
Бог оберігає маленьке серденько.
* * *
Два десятки уже за плечима,
Ювілей невеликий — та все ж
Я вітаю тебе, любий сину,
І здоров'я бажаю без меж!
Щоб науку "тягнув" без напрягу,
Щоб екзамени легко здавав,
І не мали тебе за "салагу", —
Щоб ти круто на курсі стояв.
Щоб таку ти придумав програму,
З чого б "ахнув" комп'ютерний світ;
Скромну хатку купив на Багамах
І прожив там до старості літ.
А іще я тобі побажаю,
Щоби вірними друзі були,
І щоб "бакси" заморського краю
До тебе рікою пливли.
А крім того, щоб настрій поганий
Твоє серце в спокої лишив;
Щоб кохав ти і сам був коханий
Й разом з тим голови не губив.
Щоб удача тебе не лишала,
Щоб везло тобі всюди й завжди,
Матір Божа тебе опікала,
Одним словом — з роси і води!
* * *
У цей день весняний і веселий,
Коли небо всміхнулось тобі голубе,
Я, твоя мама, вперше відчула,
Що дуже міцно кохаю тебе.
І з цієї митті, хлопчику дорогий,
Я живу при згадці, — що ти лише мій,
І клянуся, сину, я клянусь життям,
Що усе на світі, я тобі віддам.
Я віддам дороги... я віддам усе...
Я віддам, що серцю миле й дороге,
І віддам, дитинко, навіть головне,
Те, що найдорожче у мені живе.
Те, що не вмирає, те, що не згасає,
Те, що люди любов'ю називають.
Ну а ти, синочоку, рідний й дорогий,
Ти рости на втіху мамочці своїй.
* * *
О Коли ти бережеш залізний спокій
Наперекір запеклій боротьбі
І всупереч підступності жорстокій
Не перестанеш вірити собі.
Коли чекаєш, подолавши втому,
Обмовлений, не станеш брехуном,
Ошуканий, не піддаєшся злому
І власним не хизуєшся добром.
Коли тебе не візьмуть в рабство мрії,
Твій дух в неволю дум себе не дасть,
Коли ти віриш, що твої надії
Не втонуть в морі суму та нещасть.
Коли добро ти здатен захистити
І запалити правди ліхтарі,
Зчіпляти знову витвір, вщент розбитий,
Хоча знаряддя вже давно старі.
Коли ти можеш всі свої надбання
Поставити на карту, щоб за мить
Програти все без жалю й дорікання —
Адже тебе злиденність не страшить.
Коли змертвілі нерви, думи, тіло
Ти можеш знову кидати у бій,
Коли триматися нема вже сили
І тільки воля владно каже: стій!
Коли в юрбі шляхетності не губиш,
А з владою — своєї простоти,
Коли ні кат, ні друг, якого любиш,
Нічим тобі не можуть дорікти.
Коли у тебе ціниться хвилина,
І ти від неї геть усе береш,
Тоді я певен: будеш ти Людина
І вся земля твоєю буде теж!
Р. Кіплінг "Заповідь синові"
* * *
